Концепція щодо співмешкання тварин та людей

В нашому суспільстві існує така проблема, як наявність тварин, які живуть на вулиці поряд з людьми, проте у цих тварин немає конкретного хазяїна. Ми називаємо цих тварин бродячими. Ці тварини годуються тим, що здобули самі; у тому числі, ці тварини можуть нападати на людей, лякати дітей, розповсюджувати різні захворювання. Насамперед, саме страшне захворювання, яке ми можемо отримати від бродячої тварини, — це сказ. Але й отримавши від такої тварини лишай, я гадаю, жоден з людей не буде в захваті. Таке співмешкання людей та тварин є небезпечним для людей, свійських і домашніх тварин. Також таке співмешкання тварин та людей не є приємним, скоріше за все, і для самих бродячих тварин.

Людство придумало багато різних варіантів взаємодії з бродячими тваринами. У деяких країнах їх виловлюють і поміщають у притулки. Якщо тварину не забирають додому протягом певного часу, її можуть приспати. Інші країни відловлюють тварин, роблять їм щеплення від сказу та знову відпускають на вулицю.

Досить води, перейдемо до суті концепції.

У цій концепції я буду застосовувати таку властивість системи, як синергія. Суть синергії полягає в тому, що поєднання двох елементів або двох систем призводить до виникнення нових властивостей, яких не було у цих елементів або систем до поєднання. Тобто після об’єднання ми отримуємо додатковий результат.

Також ми подивимось у вічі відверто та без прикрас на потреби всіх зацікавлених сторін і спробуємо дати їм усе, що їм потрібно. Весь час ми маємо щось імітувати один перед одним, щоб виглядати адекватними соціальними людьми. Досить усе це приховувати, будемо робити як зручно для життя.

Я пропоную створити такі притулки на базі середньої загальноосвітньої школи. Поєднуючи школу та притулок, ми можемо отримати такі додаткові результати:

1. Діти зможуть спілкуватися з тими тваринами, що, по-перше, зробить тварин більш соціалізованими. Це сприятиме тому, що людина, яка візьме тварину додому, не матиме проблем із соціалізацією. Також дітям, особливо самотнім або тим, хто любить грати з тваринами або піклуватися про них, буде можливість спілкуватися з цими тваринами стільки, скільки їм потрібно.
2. На прикладі цих тварин дітей можна навчати різним навичкам, які можуть знадобитися їм у майбутньому. Ми можемо перев’язувати або лікувати тварин, робити їм уколи та щеплення, показувати дітям різні захворювання на прикладі тварин та їх лікування. Це може поєднуватися з уроками основ життєдіяльності.
3. Також ми можемо використовувати цих тварин для уроків біології, пояснюючи ті чи інші теми, пов’язані з тваринами: які навички мають ці тварини, як з ними поводитися, які рефлекси, спадкові риси та інші знання.
4. Деякі харчові відходи, які можуть залишатися після обідів, обов’язкових для школярів, можуть використовуватися для підгодовування цих тварин. Таким чином, ми будемо менше викидати їжу в сміття, менше переробляти це сміття, якщо його фізично буде менше, і матимемо позитивний ефект щодо навколишнього середовища. Ця ідея не виключає того, що мають бути виділені окремі кошти на харчування для цих тварин. Ми знаємо, що в багатьох країнах існує корупція, і ці кошти можуть бути викрадені. Тому хочеться, щоб з шкільних сніданків та обідів щось залишалося для тварин. Також я не виключаю, що діти можуть приносити з дому їжу для цих тварин — це можуть бути кістки від курки або інших тварин та недоїдки, які вже ніхто вдома не буде їсти, проте їх можна комусь ще віддати.
5. Якщо ми говоримо про ресурси, необхідні для створення цього притулку на базі школи, то нам знадобляться вольєри для утримання тварин. Я вважаю, що діти можуть самі виготовити вольєри на уроках праці або технології. Я не бачу в цьому нічого страшного — це нормальна адекватна навичка: вміти забити цвях або перепиляти дошку. Звісно ж, дітей не можна експлуатувати як робочу силу, проте якщо кожен клас зробить по одному вольєру, всі разом діти отримають навичку і не сильно забаряться. Також у вихованні дітей важливо не забувати, що ми виховуємо майбутніх творців. Тому що те, що створене дитячими руками і дійсно використовується, може викликати у дітей гордість за їхні вчинки та мотивувати їх щось створювати.
6. Звісно ж, гігієна та санітарія мають підтримуватись належним чином. На мою думку, ця система має включати в себе принаймні двох працівників у кожній школі: ветеринарного лікаря та асистента, який допомагатиме підтримувати належні умови для тварин. Якщо ми реалізуємо це на базі школи, ми усунемо всі ланки надмірного менеджменту, які будуть у звичайному притулку. Тобто тут ми прибираємо посади керівника притулку, бухгалтера, кадровика та охоронця і залишаємо лише ті позиції, які дають справжній результат і займаються безпосередньо роботою. Тому я вважаю, що ці два працівники мають бути у штаті школи і підпорядковуватися директору.
7. Також досвід спілкування дітей з тваринами може бути корисним для дитини, у якої, наприклад, вдома немає своєї тварини. Це може зменшувати стрес та страх дитини у випадках, коли вона десь в іншому місці стикається з тими тваринами.
8. Ми маємо подивитися в очі проблемі того, що існує потреба залишати своїх тварин у людей, які більше не бажають володіти цими тваринами. Для нас не буде важливо, яка причина того, що людина не має бажання більше піклуватися про цю тварину. Єдиним питанням, яке нас цікавить, є те, чи не є ця тварина хворою або чи не проявляла вона агресію до людей, тобто чи не є ця тварина небезпечною для людей. Ця інформація може допомогти адаптувати цю тварину до суспільства з мінімальними ризиками для тих, хто це буде робити. Я гадаю, що кожна людина, яка більше не бажає піклуватися про свою тварину, може здати цю тварину за гроші у такий центр. Ці гроші можуть йти на додаткове харчування для тварин та покращення умов їх утримання, або навіть можуть стати фондом зарплат для співробітників. Якщо у вас є тварина, яку ви більше не бажаєте мати, ви можете просто здати її і уникнути клопотів: не вивозити до сіл, не кидати на дорозі, не витрачати місяці на пошуки нового господаря. Така система дозволить людям, які більше не потребують цих тварин, не втрачати обличчя. Вони зможуть уникнути вчинків, які можуть знизити їхню гідність.
9. Також буде зручно знаходити такі центри, оскільки кожен знає, де розташовані школи, і можна буде підказати дорогу до цього притулку.
10. Окрім того, ці притулки можуть використовуватися як готелі для тварин, де тварини перебуватимуть деякий час, наприклад, коли їхні господарі виїжджають у відрядження.
11. Також такі центри можуть функціонувати як звичайні ветеринарні клініки. Це дає можливість віддавати тварин з притулку. Люди, які люблять тварин і зазвичай тримають їх вдома, мають потребу періодично користуватися ветеринарними послугами. Коли їхня тварина помирає, виходячи з мого досвіду, вони достатньо швидко беруть собі таку ж саму тварину ще раз, особливо це стосується людей, які люблять котів. Майже не проходить декілька тижнів, як людина вже бере ще одного котика. Проте я гадаю, що з іншими тваринами це теж може відбуватися подібним чином.

Зазвичай не всі ідеї реалізуються так, як ми того бажаємо, і у кожної ідеї або концепції є свої ризики. Розглянемо ризики цієї концепції:

1. Ми можемо ненавмисно перекласти якусь частину зобов’язань на батьків, що додасть їм додатковий головний біль. По-перше, ми можемо спровокувати ситуацію, коли діти будуть просити забрати тварин додому. Цей ризик ми можемо контролювати правильним та детальним поясненням ситуації дітям. Тобто потрібно пояснювати дітям, що тварина — це велика відповідальність та обов’язки, а затрати можуть бути для батьків не на часі або у них може не бути ресурсів для таких зобов’язань. Тому важливо пояснити дітям, що не треба шантажувати своїх батьків, щоб ті брали їм домашню тварину з притулку.По-друге, школа або вчителі можуть спробувати збирати гроші на цей притулок з батьків, а цей ризик також потрібно контролювати. Офіційно має бути наголошено, що жодних оплат за цвяхи, миски, дошки або гроші не можна збирати на ці притулки ані з батьків, ані з дітей. На це має бути заборона, і у разі наявності таких випадків такі пропозиції мають розглядатися як корупційні справи. Лише те, що доросла людина сама захоче принести і залишити анонімно, може використовуватися для створення притулку або його забезпечення. Анонімність в такому випадку також є запобіжником для корупційних схем, де добровільно примусово збирають гроші.

2. Маючи можливість підкидати тварин під школу або десь поряд, люди можуть спробувати безкоштовно залишати своїх домашніх тварин, які їм більше не потрібні. Цей ризик ми можемо усунути за допомогою камер відеоспостереження. Здача такої тварини має бути дорожчою, ніж якби людина принесла цю тварину самостійно. У невеличких населених пунктах всі один одного знають в обличчя, тому знайти цю людину буде просто. У великих містах хай це шукає поліція за своїми базами. Тобто краще зробити так, щоб було вигідно вчинити гідно, ніж підкидати цю тварину злочинним шляхом.

3. Лишається ризик того, що діти можуть підхопити якісь хвороби від тварин. Цей ризик ми маємо усунути навчанням дітей про ті хвороби, які вони можуть отримати від тварин, а також професіоналізмом ветеринарного лікаря та публічним відеоспостереженням за вольєрами. Тобто діти повинні знати, що все знімається на камеру, і все, що вони тут роблять, буде явно видно; тому вони не повинні навмисно чіпати хворих тварин. Додатково можуть бути розроблені вольєри, оснащені табличками, які вказують, що ця тварина хвора, її не можна чіпати або інакше з нею спілкуватися.

4. Також існує ризик, що хтось навмисно принесе отруту для тварин у вигляді їжі або принесе заражену ковдру, або іншим чином нашкодить, видаючи свій вчинок за благодійність. Відеоспостереження може знизити цей ризик, адже ми зможемо відстежити, хто це зробив. Проте це життя, і такі випадки можуть траплятися; на 100% від них не можна захиститися.

5. Ризик випадків педофілії. Знижуючи такий ризик треба в притулку для бродячих тварин робити окремий вхід. Це унеможливить ситуацію, коли доросла людина з поганими намірами зайде до школи до дітей. Можливість здати або полікувати свою тварину має бути забезпечена без входження в зону навчального процесу.

Звісно, втілюючи цю концепцію в життя, можуть трапитися різні неприємні ситуації. Адже поки не спробуєш зробити щось на практиці, не можеш зрозуміти всіх нюансів, які можуть виникнути. Ця ідея вимагає ресурсів, і, можливо, деякі аспекти ми б не застосовували у житті без реалізації саме цієї концепції. Я маю на увазі, що, швидше за все, ми не займалися б прийомом інших домашніх тварин або наданням ветеринарних послуг, якби не впроваджували цю ініціативу.Проте, якщо ми вже почали реалізацію і є можливість вирішити ці питання без суттєвих витрат, то варто їх закрити зараз. Можливо, деякі послуги ми б ніколи не запроваджували в суспільстві через відсутність комерційних можливостей. Але якщо в притулку буде постійний працівник, який отримуватиме зарплату та матиме робоче місце з необхідним інвентарем і ліками, то додати ветеринарні послуги стане набагато простіше.

Заборонено розповсюджувати або втілювати цю концепцію без вказівки автора концепції. Автор концепції Наталія Скачкова